Інтерв’ю з Олексієм Шершньовим, Віце-Президентом Амерікан Юніверсіті Київ (АЮК). Олексій є натхненником ідеї створення університету з американськими стандартами освіти в Україні. Саме він протягом кількох років плекав цю мрію, шукав для неї ресурси, інвесторів та партнерів. А сьогодні, коли університет розпочав набір студентів і готується до першого академічного семестру, Олексій захищає свою мрію про сильну Україну зі зброєю в руках у лавах ЗСУ. Ми зустрілися з Олексієм, щоб поговорити про службу, візію Нової України, місце АЮК у відбудові та відродженні нашої країни.
Олексію, дякуємо, що знайшли час зустрітися, перебуваючи на передовій. Чим ви зараз займаєтеся, яке нове коло обов’язків?
Я бойовий медик. Що це таке? Тактична медицина – це потужна система, водночас це вузько направлена медицина. Її головна мета – зберегти життя на полі бою. І це дуже надихає своєю силою і впливом. Тактична медицина – це провідні сучасні протоколи, розроблені на підставі багаторічного досвіду. Вони відкидають все зайве і фокусуються тільки на головному. В критичних ситуаціях, коли працює адреналін, не треба знати програму медуніверситету, а потрібно швидко та правильно діяти. І тоді можна зберегти життя людини. І вже згодом передати бійця далі, військовим лікарям та хірургам, які мають відповідне обладнання.
До речі, наш підрозділ використовує оптику, монокуляри і біноклі, передані нашим ректором, Романом Шереметою, в рамках його роботи в Ukrainian House. І ми йому дуже за це вдячні.
Я бачу у вас на формі ваше псевдо Hornet.
Так, але більшість моїх бойових колег називають мене все-таки по-українськи «шершень». Зараз в український армії ти можеш сам створювати собі бойове ім’я.
Ви – людина, яка має стратегічне бачення майбутнього. Які нові думки, мрії з’являються у вас на фронті?
Сьогодні фронт і є нашою Україною. Тут зріз нашого суспільства, адже війна зібрала в одному окопі людей різних професій і профайлів. У мене, наприклад, у підрозділі є професійний футболіст, який грав за національну збірну. Також, є програміст, який тут на війні, веде себе як справжній Рембо. А в мирному житті працює в офісі з комп’ютером у руках. Тут представлені всі верстви. І це важливо. Мені приємно, що таких як я, людей – непрофесійних військових, в лавах ЗСУ дуже багато. Це потужний сигнал нашому ворогові. Це сигнал, що ми всі готові захищати свою землю.
Так, зараз ми відчуваємо, що ця війна об’єднала нас, українців, у прагненні захистити свою землю і у гордості за свій народ.
Я чітко усвідомлюю, що хоч ми в багатьох аспектах не були готові до цієї війни, але те, що у нас точно є – це розуміння, що ми воюємо за майбутнє. Ми воюємо за візію – за те, якою хочемо бачити нашу Нову Україну. У мене постійно ця картина майбутнього перед очима.
Якою є ваша візія України?
Насправді у нас завжди була потужна візія – це незалежна вільна Україна. Ми зараз її дещо модернізуємо. Ми – потужна, креативна нація, яка стоїть на зшиві різних цивілізацій, і є важливим форпостом, захистом європейських цінностей. Те, що нам заважає бути багатими та щасливими – це наш колоніальний спадок. Понад 800 років у нас один і той самий ворог. Останні 30 років він називається російською федерацією. Сьогодні ми добре відчуваємо наслідки цього поневолення. Нам треба вилікуватися від них. Побороти корупцію. Треба реформувати ЗСУ. Наприклад, в мирному житті у нас є застосунок «Дія», де все «літає», а в армії й донині багато паперової бюрократії.
Ми повинні стати заможними, успішними. Після цієї війни у нас збільшиться потенціал для реформування. Я сподіваюся, що багато бійців повернеться живими і здоровими, і вже ніколи не підуть на компроміси зі старою системою. Мій прогноз – у нас буде партія ЗСУ, і вона матиме серйозну народну підтримку.
Як може змінитися освіта у Новій Україні?
Немає ніяких сумнівів, наскільки зараз важлива освіта і її переозброєння. Зараз ми, завдяки нашим партнерам, переозброюємо армію, важку артилерію. Нам треба так само «переозброювати» наше суспільство, навчати навичкам, які вимагає життя, плюс industrial-based – тобто широко запроваджувати ті підходи, які є у нас, в АЮК. Я радий, що зараз всі розуміють, наскільки нам потрібні фахівці нової якості, інтегровані у світові практики і стандарти.
Я мрію, щоб АЮК ставав ще потужнішим і був об’єднуючим фактором, платформою для нових знань. Коли з’являються новини, що під час війни відкривається нова освітня інституція – це потужний сигнал і нашому ворогу в тому числі. Я вдячний всім партнерам АЮК, Міністерству освіти та науки, що підтримують нас у такий складний для всіх час. Вдячний нашим американським засновникам, знаю, що всі вони тиснуть на свій уряд, щоб позиція щодо України була непохитною. Знаю, що наш засновник Курт Волкер – завжди на сторожі інтересів України. Грузинські партнери АЮК – наші найближчі друзі в регіоні, адже мають з нами спільного ворога.
Якщо говорити про майбутнє, думаю, що нам треба поміркувати про програму для ЗСУ. Це одна з наших нових еліт. Бійцям це дуже допомагає воювати, коли вони бачать, що щось робиться саме для них – спеціальні навчальні програми, програми перекваліфікації, що у них є подальше майбутнє в суспільстві. Бо не всі будуть залишатися в армії.
Ви завжди стояли біля витоків великих проєктів. Які нові вектори розвитку ви бачите для себе, для країни після війни?
Я і до війни мав декілька проєктів, один з них буде особливо на часі після нашої перемоги. Це проєкт American Hospital Kyiv. У нас в підрозділі є багато поранених. Ми бачимо, як вони лікуються і розуміємо, що в Україні не вистачає сучасного шпиталю з деякими особливостями, притаманними combat trauma. Мова йде про політравму, коли всі ураження потрібно лікувати одночасно і паралельно. Не треба думати так – бог з ними з тими опіками, у бійця тут питання ампутації ноги – пріоритет номер один. Потрібно мати такі шпиталі, які можуть вирішувати всі питання одночасно, а не пріоритизувати з думкою, що зараз займаємося ногою, щоб боєць міг ходити на своїй нозі. А далі – все інше.
Я вірю, що партнери цього проєкту дозріли. Крім того, це був би додатковий поштовх і база для нашого університету – відкрити сучасну медичну школу.
І ще про бачення: Україні потрібна інфраструктура, в тому числі туристична, щоб приймати іноземців і показувати всьому світу – хто ми такі. І це ще більш актуально зараз з отриманням статусу кандидата у члени ЄС. Україна може стати технологічним лідером. В нашої країни в ДНК є хист до великих технологічних проєктів. І тут я маю на увазі інженерну справу, машинобудування та інші технології. Багато людей повернеться з фронту і вони займуться відбудовою.
Як нам стати сильнішими після перемоги? У Вас є рецепти? Можливо, ми маємо йти дорогою Ізраїлю?
По-перше, я вірю, що це буде остання війна, де ворог хоче знищити саме Україну. А він хоче нас знищити давно як країну. У нас, по великому рахунку, немає інших ворогів.
Ми будемо дійсно схожі на Ізраїль. Водночас ми будемо схожі на країни НАТО у підготовці і за протоколами. Можливо, наш університет АЮК також може навчати таким протоколам. Життєстійкість – дуже корисна і у військовий, і у мирний час. Крім того, у Швейцарії – цікава модель, яка передбачає щорічні збори. Це можливість освіжити навички і отримати нові. Тоді країна більш готова до екстремальних ситуацій.
Наприклад, це те, що для мене особисто було викликом. В нас не було змоги потрапити спочатку на полігон, а потім вже на фронт. А життя показує, що спочатку краще пройти полігон, щоб вибухи біля тебе були керованими. Всі по-різному реагують. Є люди, які не можуть витримати вибухи, а є люди, здатні звикнути і згодом ставитися до них, як до феєрверку. Тому щорічні навчання – корисна практика. Підготовлена людина знає, як діяти на полі бою і має більше шансів зберегти життя.
Тому модель Швейцарії також важливо взяти до уваги. Це все треба буде ретельно вивчити нашим політикам і впроваджувати у життя. Це наша нова реальність. Сьогодні ЗСУ – елемент нашого суспільства у всіх галузях і, в тому числі, політичній. Це ще й ознака приналежності до творення Нової України. Адже Воїн – це людина, яка не йшла на компроміси, а йшла вперед, часто розуміючи, що це може бути її останній раз.